biogeography

Характеристика Палеарктичного біофілотичного царства

1. Географічне положення
2. Характеристика флори
3. Характеристика фауни

1. В межі Палеарктики входить майже весь материк Євразія за винятком південної частини Аравійського півострова, Індостану та Індокитаю. Крім цього до Палеарктики відноситься і Північна Африка, приблизно до північного тропіка. На півдні Палеарктика має широкий континентальний контакт з Ефіопією та Орієнтальним царством, а на півночі – острівний контакт з Неарктикою.
На території Палеарктики виділяють 7 біофілотичних областей: Європейську, Ангарську, Середземноморську, Сахаро-Сіндську, Ірано-Туранську, Центральноазіатську і Східноазіатську (див. карту).

2. Флора характеризується наявністю приблизно 20 ендемічних родин, які зосереджені головним чином у Східноазійській області. Варто згадати реліктову родину гінкгових. Єдиний вид – гінкго дволопатеве – дводомне дерево висотою до 30 метрів є залишком великої групи голонасінних рослин, відомих з пермського періоду.

Гілка гінкго дволопатевого (Ginkgo biloba)

Інша монотипічна реліктова родина сціадопітісові (Sciadopityaceae), близька до таксодієвих, представлена японським видом сціадопітіс (Sciadopitys verticillata) або японська зонтична сосна – деревом висотою до 40 метрів. Викопні рештки близьких видів відомі з нижньої юри в багатьох районах Палеарктики і навіть Неарктики.

Сціадопітіс (Sciadopitys verticillata)

Тут поширені 6 видів родини головчатотисових (Cеphalotaxaceaе), це вічнозелені дерева і кущі, що ростуть від Гімалаїв до Японії.

Гінкго дволопатеве (Ginkgo biloba) (загальний вигляд)

Сціадопітіс (Sciadopitys verticillata) (загальний вигляд)

Головчатотис Форчуна (Cephalotaxus fortunei)

Головчатотис Харінгтона (Cephalotaxus harringtonia)

Ендмічними також є родини троходендрові (Trochodendraceae) та церцидіфіллові (багрянникові) (Cercidiphyllales), евкоммієві (Eucommiaceae), які відноситься до класу дводольних рослин, підклас гамамелідіди та афіллантові (Aphyllanthaceae) (однодольні).

Троходендрон аралієподібний (Trochodendron aralioides), вічнозелене дерево, батьківщина - Корея, Японія, Тайвань. Ця реліктова рослина має ряд примітивних ознак, зокрема наявність в деревині тільки трахеїд, що зближує її із магнолієвими. Незважаючи на порівняно великий ареал, рослина зустрічається рідко і потребує охорони як древній представник тропічної флори.

Афіллантес (Aphyllanthes monspeliensis), поширений в Західному Середземномор'ї

Багрянник японський (Cercidiphyllum japonicum)

Евкомія в'язолиста (Eucommia ulmoides)

В решті областей Палеарктики добре виражений видовий ендемізм, який досягає в гірських південних районах 50%, ендемічних родів також більше є в горах. Навіть в північній, порівняно бідній у флористичному відношенні Ангарській області поширені ендемічні роди хрестоцвітих – бородінія (Borodinia), редовскія (Redowskia) i городковия (Gorodkovia) .

У флорі Середземноморської області прослідковуються древні зв'язки із капською флорою, які проходили по гірських системах Великого Африканського розлому і дозволяли цим шляхом мігрувати позатропічним елементам, обминаючи кліматичний бар'єр екваторіальних широт (роди пеларгонія (Pelargonium), караллума (Caralluma), еріка (Erica), чистець (Stachys), шавлія (Salvia) та ін.).

Караллума європейська (Caralluma еuropaea)

Флора голонасінних і квіткових рослин Палеарктики має багато спільних рис із флорою Неарктики. Наприклад, ряд реліктових родів із родини таксодієвих і монотипічний рід Liriodendron (тюльпанове дерево) із родини магнолієвих добре ілюструють голарктичні зв'язки.

Тюльпанове дерево (Liriodendron tulipifera)

Еріка деревовидна (Erica arborea)

Шавлія дібровна (Salvia nemorosa)

3. У фауні Палеарктики також добре прослідковується ефіопсько-орієнтальний вплив. Саме в ці тропічні царства сягають найбільш глибокі корені Палеарктичної біофілоти. Так, в південну Палеарктику заходять з Орієнтального царства дощові черв'яки родини монілігастрові (Moniligastridae), до Японії і гір Південної Європи проникають наземні п'явки родів гемадипсида (Haemadipsa), ксеробделла (Xerobdella), також до Японії поширені орієнтальні за походженням представники родини теліфонів. В основному палеарктичними є родини наземних черевоногих молюсків геліцидів (Helicidae), голих слизнів (Limacidae). В той же час молюски родин Bradуbaenidae, Ariophantidae проникають в Палеарктику із Орієнтального царства, а слимаки Arionidae населяють як Палеарктику, так і Неарктику.

Виноградний слимак (Helix pomatia) (родина геліциди)

Із 600 видів світової фауни скорпіонів близько 100 живуть в Палеарктиці, ендемізм досягає рівня підродини (так, Scorpioninae характерні для Середземноморської області).

Скорпіон пістрявий (поширений на Закавказзі, Нижньому Поволжжі, по всій Средній Азії.)

Скорпіон італійський

В Сахаро-Сіндській та Ірано-Туранській областях найбільш різноманітні сольпуги родин галеотиди (Galeodidae) i Rhadodidae .

Серед комах ендемізм добре виражений на родовому рівні (більше 30%). Ряд родин відзначається великою кількістю ендемічних родів (жужелиця (Carabidae) , чорнотілки (Tenebrionidae)). Особливо добре родовий ендемізм виражений в гірських областях південної Палеарктики.

Жужелиця (Carabus coriaceus)

Голарктичні зв'язки простежуються і в іхтіофауні. Палеарктика відрізняється від Неарктики значною кількістю карпових.

Із хвостатих земноводних ендемічна родина кутозубів (Hynobiidae), решта родин (криптозябровики, справжні і безлегеневі саламандри, протеї) – голарктичні.

Сольпуга

Чорнотілка (Blaps lusitanica)

Кутозуб сибірський (Hynobius keyserlingi)

Саламандра печерна європейська (Hydromantes genei) (родина безлегеневі саламандри)(занесена в міжнародну Червону Книгу)

До родини криптозябровики відносяться найпримітивніші хвостаті земноводні, які вторинно стали повністю водними тваринами

Гігантська саламандра (Andrias japonicus)

Протей європейський (Proteus anguinus)(занесений в міжнародну Червону Книгу)

Живе виключно в підземних водах на території колишньої Югославії. Це і є чудовисько «драконольм», яке, за средньовічними переказами, часом виповзає із надр землі і приносить лихо. Протей дійсно все жизття проводить під землею, а в ріках, що виходять на поверхню, зустрічаєтся дуже рідко і тільки післе дуже сильних злив, коли протеїв виносить із печерних рік бурхливими потоками. Одною із цікавих особливостей протея є те, що він сприймає світло всією поверхнею шкіри.

Саламандра плямиста (Salamandra salamandra)(родина справжні саламандри)

Із безхвостих ендемічними є круглоязикові (Discoglossidae), на крайній південний схід царства проникають вузькороті та веслоногі жаби (орієнтальний вплив).

Жаба-повитуха (Alytes obstetricans) (родина круглоязикові)

Жерлянка далекосхідна (Bombina orientalis)

На південний захід Палеарктики заходять амфісбени та хамелеони, на південний схід – трикігтеві черепахи.

Хамелеон (Chamaeleo chamaelon), поштрений в Північній Африці, Південній Іспанії, на ряді островів Середземного моря, а також в Південній Туреччині та Сірії

Широко представлені родини Старого Світу – агамові та справжні ящірки. В Новому Світі їх заміняють ігуанові та теїди. У всіх областях присутні гадюкові, а на сході царства поширені спільні із Новим Світом ямкоголові.

Ящірка прудка (Lacerta agilis) (родина справжні ящірки)

Шипохвіст сахаський (Uromastyx geyri) (родина агамові)

Хабу ( Trimeresurus flavoviridis) (родина ямкоголові змії), живе на островах Окінава й Амамі

В орнітофауні є одна ендемічна родина тинівок (Prunellidae). Деякі родини птахів мають орієнтальне чи ефіопське походження (фазанові, славкові, мухоловкові, шпакові, ткачикові).

Тинівка лісова (Prunella modularis)

Серед палеарктичних ссавців є ендемічна родина селевіній (1 вид). Субендемічною є родина тушканчиків. Багато родин мають зв'язок з Орієнтальним царством (їжакові, свині, коні, миші, виверові, гієнові, мартишки та ін.).

Тушканчик малий (Allactaga elater)

Загалом, відмінності фаун Палеарктики і Неарктики проявляються більш чітко, ніж їх схожість. Подібність яскраво виражена лише в межах приполярних регіонів. Широкий континентальний зв'язок Палеарктики з Ефіопським та Орієнтальним царствами забезпечив проникнення компонентів древніх південних біофілот на північ. Найбільш древні родинні зв'язки Палеарктичної біофілоти походять з тропіків Старого Світу. Приполярні області Палеарктики і Неарктики утворюють перехідну зону, де відбувається обмін арктичних компонентів. Крім того, в окремих групах (риби, хвостаті земноводні) проявляється древня лавразійська єдність Палеарктики і Неарктики.

Характеристика Палеарктичного біофілотичного царства 1. Географічне положення 2. Характеристика флори 3. Характеристика фауни 1. В межі Палеарктики входить майже весь материк Євразія за винятком південної частини Аравійського півострова, Індостану та Індокитаю. Крім цього до Палеарктики відноситься і Північна Африка, приблизно до північного тропіка. На півдні Палеарктика має широкий континентальний контакт з Ефіопією та Орієнтальним царством, а на півночі – острівний контакт з Неарктикою. На території Палеарктики виділяють 7 біофілотичних областей: Європейську, Ангарську, Середземноморську, Сахаро-Сіндську, Ірано-Туранську, Центральноазіатську і Східноазіатську (див. карту).
2. Флора характеризується наявністю приблизно 20 ендемічних родин, які зосереджені головним чином у Східноазійській області. Варто згадати реліктову родину гінкгових. Єдиний вид – гінкго дволопатеве – дводомне дерево висотою до 30 метрів є залишком великої групи голонасінних рослин, відомих з пермського періоду. Гілка гінкго дволопатевого (Ginkgo biloba) Інша монотипічна реліктова родина сціадопітісові (Sciadopityaceae), близька до таксодієвих, представлена японським видом сціадопітіс (Sciadopitys verticillata) або японська зонтична сосна – деревом висотою до 40 метрів. Викопні рештки близьких видів відомі з нижньої юри в багатьох районах Палеарктики і навіть Неарктики. Сціадопітіс (Sciadopitys verticillata) Тут поширені 6 видів родини головчатотисових (Cеphalotaxaceaе), це вічнозелені дерева і кущі, що ростуть від Гімалаїв до Японії.	Гінкго дволопатеве (Ginkgo biloba) (загальний вигляд) Сціадопітіс (Sciadopitys verticillata) (загальний вигляд)
Головчатотис Форчуна (Cephalotaxus fortunei)	Головчатотис Харінгтона (Cephalotaxus harringtonia)
Ендмічними також є родини троходендрові (Trochodendraceae) та церцидіфіллові (багрянникові) (Cercidiphyllales), евкоммієві (Eucommiaceae), які відноситься до класу дводольних рослин, підклас гамамелідіди та афіллантові (Aphyllanthaceae) (однодольні). Троходендрон аралієподібний (Trochodendron aralioides), вічнозелене дерево, батьківщина - Корея, Японія, Тайвань. Ця реліктова рослина має ряд примітивних ознак, зокрема наявність в деревині тільки трахеїд, що зближує її із магнолієвими. Незважаючи на порівняно великий ареал, рослина зустрічається рідко і потребує охорони як древній представник тропічної флори. Афіллантес (Aphyllanthes monspeliensis), поширений в Західному Середземномор'ї	Багрянник японський (Cercidiphyllum japonicum) Евкомія в'язолиста (Eucommia ulmoides) В решті областей Палеарктики добре виражений видовий ендемізм, який досягає в гірських південних районах 50%, ендемічних родів також більше є в горах. Навіть в північній, порівняно бідній у флористичному відношенні Ангарській області поширені ендемічні роди хрестоцвітих – бородінія (Borodinia), редовскія (Redowskia) i городковия (Gorodkovia) . У флорі Середземноморської області прослідковуються древні зв'язки із капською флорою, які проходили по гірських системах Великого Африканського розлому і дозволяли цим шляхом мігрувати позатропічним елементам, обминаючи кліматичний бар'єр екваторіальних широт (роди пеларгонія (Pelargonium), караллума (Caralluma), еріка (Erica), чистець (Stachys), шавлія (Salvia) та ін.).
Караллума європейська (Caralluma еuropaea) Флора голонасінних і квіткових рослин Палеарктики має багато спільних рис із флорою Неарктики. Наприклад, ряд реліктових родів із родини таксодієвих і монотипічний рід Liriodendron (тюльпанове дерево) із родини магнолієвих добре ілюструють голарктичні зв'язки. Тюльпанове дерево (Liriodendron tulipifera)	Еріка деревовидна (Erica arborea) Шавлія дібровна (Salvia nemorosa)
3. У фауні Палеарктики також добре прослідковується ефіопсько-орієнтальний вплив. Саме в ці тропічні царства сягають найбільш глибокі корені Палеарктичної біофілоти. Так, в південну Палеарктику заходять з Орієнтального царства дощові черв'яки родини монілігастрові (Moniligastridae), до Японії і гір Південної Європи проникають наземні п'явки родів гемадипсида (Haemadipsa), ксеробделла (Xerobdella), також до Японії поширені орієнтальні за походженням представники родини теліфонів. В основному палеарктичними є родини наземних черевоногих молюсків геліцидів (Helicidae), голих слизнів (Limacidae). В той же час молюски родин Bradуbaenidae, Ariophantidae проникають в Палеарктику із Орієнтального царства, а слимаки Arionidae населяють як Палеарктику, так і Неарктику.	Виноградний слимак (Helix pomatia) (родина геліциди)
Із 600 видів світової фауни скорпіонів близько 100 живуть в Палеарктиці, ендемізм досягає рівня підродини (так, Scorpioninae характерні для Середземноморської області). Скорпіон пістрявий (поширений на Закавказзі, Нижньому Поволжжі, по всій Средній Азії.)	Скорпіон італійський
В Сахаро-Сіндській та Ірано-Туранській областях найбільш різноманітні сольпуги родин галеотиди (Galeodidae) i Rhadodidae . Серед комах ендемізм добре виражений на родовому рівні (більше 30%). Ряд родин відзначається великою кількістю ендемічних родів (жужелиця (Carabidae) , чорнотілки (Tenebrionidae)). Особливо добре родовий ендемізм виражений в гірських областях південної Палеарктики. Жужелиця (Carabus coriaceus) Голарктичні зв'язки простежуються і в іхтіофауні. Палеарктика відрізняється від Неарктики значною кількістю карпових. Із хвостатих земноводних ендемічна родина кутозубів (Hynobiidae), решта родин (криптозябровики, справжні і безлегеневі саламандри, протеї) – голарктичні.	Сольпуга Чорнотілка (Blaps lusitanica)
Кутозуб сибірський (Hynobius keyserlingi) Саламандра печерна європейська (Hydromantes genei) (родина безлегеневі саламандри)(занесена в міжнародну Червону Книгу)	До родини криптозябровики відносяться найпримітивніші хвостаті земноводні, які вторинно стали повністю водними тваринами Гігантська саламандра (Andrias japonicus) Протей європейський (Proteus anguinus)(занесений в міжнародну Червону Книгу) Живе виключно в підземних водах на території колишньої Югославії. Це і є чудовисько «драконольм», яке, за средньовічними переказами, часом виповзає із надр землі і приносить лихо. Протей дійсно все жизття проводить під землею, а в ріках, що виходять на поверхню, зустрічаєтся дуже рідко і тільки післе дуже сильних злив, коли протеїв виносить із печерних рік бурхливими потоками. Одною із цікавих особливостей протея є те, що він сприймає світло всією поверхнею шкіри.
Саламандра плямиста (Salamandra salamandra)(родина справжні саламандри) Із безхвостих ендемічними є круглоязикові (Discoglossidae), на крайній південний схід царства проникають вузькороті та веслоногі жаби (орієнтальний вплив).
Жаба-повитуха (Alytes obstetricans) (родина круглоязикові)	Жерлянка далекосхідна (Bombina orientalis)
На південний захід Палеарктики заходять амфісбени та хамелеони, на південний схід – трикігтеві черепахи.
Хамелеон (Chamaeleo chamaelon), поштрений в Північній Африці, Південній Іспанії, на ряді островів Середземного моря, а також в Південній Туреччині та Сірії	Широко представлені родини Старого Світу – агамові та справжні ящірки. В Новому Світі їх заміняють ігуанові та теїди. У всіх областях присутні гадюкові, а на сході царства поширені спільні із Новим Світом ямкоголові. Ящірка прудка (Lacerta agilis) (родина справжні ящірки)
Шипохвіст сахаський (Uromastyx geyri) (родина агамові)	Хабу ( Trimeresurus flavoviridis) (родина ямкоголові змії), живе на островах Окінава й Амамі
В орнітофауні є одна ендемічна родина тинівок (Prunellidae). Деякі родини птахів мають орієнтальне чи ефіопське походження (фазанові, славкові, мухоловкові, шпакові, ткачикові).
Тинівка лісова (Prunella modularis)	Серед палеарктичних ссавців є ендемічна родина селевіній (1 вид). Субендемічною є родина тушканчиків. Багато родин мають зв'язок з Орієнтальним царством (їжакові, свині, коні, миші, виверові, гієнові, мартишки та ін.). Тушканчик малий (Allactaga elater)
Загалом, відмінності фаун Палеарктики і Неарктики проявляються більш чітко, ніж їх схожість. Подібність яскраво виражена лише в межах приполярних регіонів. Широкий континентальний зв'язок Палеарктики з Ефіопським та Орієнтальним царствами забезпечив проникнення компонентів древніх південних біофілот на північ. Найбільш древні родинні зв'язки Палеарктичної біофілоти походять з тропіків Старого Світу. Приполярні області Палеарктики і Неарктики утворюють перехідну зону, де відбувається обмін арктичних компонентів. Крім того, в окремих групах (риби, хвостаті земноводні) проявляється древня лавразійська єдність Палеарктики і Неарктики.