Коркове дерево (Leitneria floridana)

У Сонорській області поширені 5 ендемічних родин — кроссосомові (Crossosomataceae) (1 рід, 4 види ), фук'єрієві Fouquieriaceae (1 рід, 5—7 видів , найбільш відомий ксерофільний колючий чагарник "окотильйо"(Fouquieria splendens), симонодісієві (Simondsiaceae) (близькі до букових, 1 вид ), кеберлінієві (Koeberliniaceae) і птеростемові (Pterostemonaceae).

Кроссома каліфонійська (Crossosoma californicum)

Окотильйо або фук'єрія блискуча - Fouquieria splendens

Не зважаючи на назву, ця рослина в Китаї не зустрічається взагалі, а поширена на південному заході США і Мексики. Чому ж вона називається китайською? Річ в тім, що вперше ця рослина була описана німецьким ботаніком Йоганом Лінком в 1822 році під назвою "китайський самшит" (вчений не знав справжнього поширення рослини і помилково вважав, що вона з Китаю). Згодом помилка була виялена, але за правилами ботанічної номенклатури не можна змінювати первинний видовий епітет, "китайська". Згодом цей вид був виділений в окремий рід, але видова назва залишилася. Цікавою особливістю хохоби (jojoba (жожоба)- (місцева назва симонодісії) - наявність у товстих, м'ясистих сім'ядолях рідкого воску. Індіанці споживали насіння та викотистовували як корм для тварин, а також в лікувальних цілях і для відновлення волосся.

У Канадській області ендемізм доходить лише до родового рангу . У Сонорській області, крім ендемізму в ранзі родин, ендемічні роди становлять близько 10%, а ендемічні види — до 40%.

Домінуючою рослинністю Кордильєрської області є хвойні ліси. В жодній іншій області земної кулі нема такої різноманітності хвойних, як тут. В північній частині області поширені хвойні ліси, із псевдотсуги Мензіса (Pseudotsuga menziesii), сосни жовтої (Pinus ponderosa), сосни скрученої широкохвойної (Pinus contorta), туї гігантської (Thuja plicata), тсуги різнолистої (західної) (Tsuga heterophylla), тсуги гірської (Tsuga mertensiana), ялини сітхінська (Picea sitchensis) та кипарисовика нутканського (Chamaecyparis nootkatensis). Далі на південь вздовж узбережжя Південного Орегону і Каліфорнії ростуть ліси із вічнозеленої секвойї (Sequoia sempervirens), а в горах — із гігантської секвойї (Sequoiadendron giganteum).

Флора трьох південних областей царства має багато спільних родів і родин із Неотропіками. Навпаки, в Канадській області значна частка родів спільних з Палеарктикою ( голарктичних ) .

3. Фауна безхребетних Неарктики також демонструє зв'язку з Неотропіками, з одного боку, і з Палеарктикою - з іншої. Двостулкові молюски родини лампсиліни (Lampsilinae) із ряду уніонід, включають більше 20 родів і близько 600 видів, поширені на заході Неарктики й трохи заходять у Неотропіки. Серед термітів є роди, спільні з Палеарктикою, а палочники (Phasmoptera) представлені різноманітно, мають в основному неотропічне походження й досягають ендемізму в ранзі роду тімема (Timema).
Твердокрилі мають багато спільних з Неотропіками родів (дінасес (Dynastes) і багато інших ). З палеарктичними твердокрилими родинні зв'язки проявляються слабше. Навпаки, у фауні лускокрилих Неарктики переважають роди палеарктичного ( ангарсько-берінгійського ) походження.
Іхтіофауна Неарктики містить ряд древніх форм - панцирні щуки (Lepidosteidae), що досягають у довжину більше 3 м (заходять у північні області Неотропіків ), мулові риби (Amiidae), лопатоноси (рід Scaphirhynclius), споріднені із середньоазіатськими псевдолопатоносам (рід Pseudoscaphirhynchus) . Родина веслоносов (Polyodontidae) має тут енднмічний рід поліодон (Polyodon), а інший рід цієї родини розповсюджений у Східній Азії (рід псефурус (Psephurus)).
Родина щукових, лососів й осетрових ріднять іхтіофауну Неарктики з Палеарктикою , а родина зубатих коропів, американських сомів і харацинових — з неотропічною іхтіофауною. Показовою є відсутність домінуючих у Євразії й Африці коропових.

Різноманітні в Неарктиці хвостаті земноводні, причому більшість груп хвостатих демонструють зв'язки з Палеарктикою. У родині криптозябрових (Cryptobranchidae) один вид - аллегамський криптозябровик (Cryptobranchus alleghanien) - живе в Міссісіпській області , а інший — велетенська саламандра (Megalobatrachus japonicus) - у Східно-Азіатській області Палеарктики .
Амбістомові (Ambystomatidae — 28 видів ) поширені головним чином у Неарктиці, проникаючи на північ Неотропіків.
Сиренові (Sirenidae, 3 види ) ендемічні для Міссісіпської області , а протеї (Proteidae), крім цієї області, мають одного представника в Європі.

Справжні й безлегеневі саламандри (родина Salamandridae й Plethodontidae) властиві як Неарктиці, так і Палеарктиці (а безлегеневі проникають й у Неотропіки ), але в розглянутому царстві обидві родини представлені ендемічними родами.

З безхвостих земноводних у Неарктику заходять із Неотропіків вузькороті жаби, квакші (численні й у Старому Світі ); тут ми знаходимо, ропух, земляних жаб і справжніх жаб. Примітний гладконіг (Ascaphus truei), що живе на півночі Сонорської області споріднений із новозеландськими лиопельмами. Ці два роди поєднуються в найдавнішу родину гладконогих (Leiopelmidae).

Кайманові й мулові черепахи властиві Неотропікам та Неарктиці, на півдні Неарктики розповсюджений ряд ендемичних родів прісноводних черепах, із сухопутних черепах тут живе черепаха-гофер (Gopheus polyphemus), що належить до монотипічного роду. . Трикігтеві черепахи, досить різноманітні в Ефіопському й Орієнтальному царствах, представлені в Міссісіпській області 3 видами роду тріонікс (Trionyx).

Тріонікс колючий (Trionyx spiniferus)

Південь Неарктики населяють ігуанові ящірки, сюди проникають із Неотропіків ядозуби, двуходки, сцинки, тейїди, веретільницеві, нічні ящірки.

На півдні Сонорської області поширені 2 види безногих ящірок (родина Anniellidae). У Сонорскую область проникають удави, всі області Неарктики населяють вужоподібні (є ряд ендемічних родів), у Сонорській і Міссісіпській областях поширені 2 види аспидів (вплив Неотропіків), і тут зосереджена більшість теперішніх гримучих змій родів гроталюс (Grotalus).
На півдні Міссісіпській області водиться представник в основному неотропічної родини алігаторів — аллігатор міссісіпський (Alligator mississipiensis), що досягає в довжину більше 4 м.

Аллігатор міссісіпський(Alligator mississipiensis)

Субендемічні для Неарктики індикові (Meleagrididae), що недалеко заходять у Карибську область Неотропіків (2 монотипічних роди).
У Неарктиці живе більше половини видів родини американських славок (Parulidae), значна частина видів виреонових (Vireonidae), пересмішників (Mimidae). З півдня в Неарктику проникають американські грифи , колібрі, тираннови , касики , танагри.
У Сонорській області живе своєрідна кропивникова синиця (Chamaea fasciata), що виділяється в особливу монотипічну родину Cliamaeidae.

У північних регіонах Неарктики виявляються родина птахів спільні з Палеарктикою - чистикові, тетерукові, синицеві, королькові. Різноманітні вівсянкові, представлені рядом ендемічних родів, але в Канадській області живуть види, спільні з Палеарктикою (пуночка, лапландський подорожник). Спільність на рівні видів характерна й для інших голарктичних родин птахів, особливо пов'язаних з водним середовищем ( чистикові, пластинчастодзьобі, кулики) .

Теріофауна Неарктики містить найдревнішу серед гризунів монотипичну родину аплодонтових (Aplodontidae). Аплодонтія або гірський бобер вириває цілу систему підземних ходів, населяє вологі ділянки в західних областях Неарктики.
Гоферові (Geomyidae, близько 40 видів) субендемічні для царства, лише недалеко заходять у Карибську область Неотропіків.
Велика родина мішечкових стрибунів (Heteromyidae — 65 видів) властива в основному південним областям Неарктики, де зосереджена більшість видів й ендемічні роди перогнатус (Perognathus), малі стрибуни (Microdipodops), стрибуни Dipodomys.

До особливої монотипічної родини (вилороги), енднмічної для Неарктики, відноситься вилоріг (Antilocapra americana), що населяє прерії заходу Неарктики. Роги у виролога у вигляді чохла сидять на кістковій основі (як у порожнисторогих ), але чохол щорічно скидається й відростає знову (як в оленів).

З Неотропіків у межі описуваного царства проникають сумчасті (північноамериканський опоссум (Didelphis marsupialis) доходить до Південної Канади), кажани родин листоносих і вампірів, броненосці, американські дикобрази, єноти, пекарі.

Північноамериканський опоссум (Didelphis marsupialis)

Загальними з Палеарктикою є кротячі, кожанові, пищухові, заячі, білкові, хом'яки й полівки, мишівки, кунячі. Є цілий ряд спільних з Палеарктикою родів (бурозубки (Sorex), зайці (Lepus), ховрахи (Citellus), сурки (байбаки) Marmota, полівки (Microtus) й ін.), а також спільних видів (бобер, вовк, бурий і білий ведмеді, горностай, лось, благородний олень, сніговий баран і багато ін., особливо на півночі Канадської області ).

Сніговий баран (Ovis canadensis)

Характерна відсутність у Неарктиці гризунів родина мишачих (Muridae), що компенсується різноманітністю хомя'кових (Cricetidae).
Деякі хом'якові займають вільну екологічну нішу й стають конвергентно подібними до мишей (білоногі хом'ячки або "оленячі миші", роду Peromyscus).

Загалом Неарктична біофілота має древнє автохтонне ядро, що сформувалося в основному в Сонорській і Міссісіпській областях , а також спостерігаються потужні нашарування іміграційних компонентів неотропічного походження в південних областях. Для Канадської області характерна значна спільність з палеарктичною біофілотою (це пояснюється берінгійськими контактами).