Характеристика Орієнтального біофілотичного царства

1. Географічне положення, природні умови, історія формування
2. Характеристика флори
3. Характеристика фауни


1. Орієнтальне царство охоплює п-ови Індостан, Індокитай, Малакка, східний край Аравійського п-ва, острови Шрі Ланку, Суматру, Яву, Калімантан, Філіпіни, о-ви Тихого океану: від Каролінських і Маршалових до Туамоту і Гавайських (див. карту).
Царство поділяється на чотири області: Індійську, Індокитайську, Малайську і Тихоокеанську.
Індійська область включає всю Індійську та частину Судано-Замбезійської областей Палоетропічного флористичного царства та Індійську підобласть Індо-Малайської області фауністичного царства Арктогея.
Індокитайська біофілотична область співпадає із Індокитайською областю Палоетропічного флористичного царства та Індокитайською підобластю фауністичного царства Арктогея.

2. В цілому оМалайська біофілотична область співпадає із північною частиною Малезійської області Палоетропічного флористичного царства та Малайською підобластю фауністичного царства Арктогея.

Тихоокеанська біофілотична область співпадає із Полінезійською та Гавайською областями Палоетропічного флористичного царства та Полінезійською і Гавайською підобластями фауністичного царства Арктогея.
Сучасні територіальні контакти царства з Палеарктичним і Австралійським зумовлює їх значний взаємозвязок в пізніші геологічні епохи. Однак більш помітними є древні зв'язки із Мадагаскарським та Ефіопським: ще в карбоні п-ів Індостан мав контакт із Східною Африкою, Антарктидою і Мадагаскаром, що в той час був ще частиною Африки. Ще в крейді Індію та Африку розділяла відносно неширока морська протока, через яку пордовжувалиль контакти еіфопської і мадагаскарської біофілот з орієнтальною. рієнтальна біофілота є найбільш насиченою як древніми, так і більш пізніми баксонами біофілоту світу. Особливо яскраво це проявляється в континентальних областях царства – Індокитайській та Малайській, де найдавніша флора квітковх рослин, а багато родин тварин якщо і не ендемічні тут, то принаймні мають тут центр походження чи різноманітності. На п-ві Малакка розміщений центр різноманітності папоротеподібних, які тут представлені життєвими формами дерев, ліан, епіфітів, дрібних наземних рослин. В цьому районі найбільш різноманітні представники субендемічних родин диптерокарпових та непентацієвих. Родина диптерокарпових включає цілий ряд ендемічних родів баланокарпус ( Balanocarpus ), дріобаланопс.

Представники родини непентацієвих мають листкові пластинки у вигляді глечиків, розміром від наперстка до трилітрової банки, ці глечики заповнені на 2/3 рідиною. Ця родина виходить за межі царства в Пн-Сх Австралію, Нову Каледонію, а 1 вид росте на Мадагаскарі і Сейшельських островах, що підкреслює зв'язок орієнтальної та мадагаскарської біофілот.


Дріобаланопс ароматний (камфорне дерево) (Dryobalanops efirtica)


Непентенс чудовий (родина непентенсових)

На острові Суматра росте також гіганський аморфофаллюс з родини ароїдних, довжина листків цієї трав'янистої рослини досягає 5 м, а суцвіття - 2 м.


Аморфофаллюс гігантський

Ендемічним для Малайської області є рід рафлезія, що об'єднує 12 видів паразитичних рослин, що живляться кореневими соками ліан роду ціссус. Найбільш відомою є рафлезія гігантська, м'ясиста квітка якої досягає в діаметрі 1 м, а маса її становить 10 кг. Родина поширена в Південній Америці, Пд. Африці, на Мадагаскарі, а деякі види проникають в Пн. Америку та Середземномор'я.

Для Малайської області ендемічні родини тетрамерістацієвих та сцифостегієвих. Саме на Калімантані росте єдиний представник монотипічної родини сцифостегієвих – дводомний кущ сцифостегія борнейська.


Сцифостегія борнейська

 


Раффлезія гігантська

Чисельні на Калімантані представники орхідних, серед яких немало ендемічних видів та родів. Особливої уваги заслуговує тигрова орхідеяЦікавим є наявність у флорі Зондських островів значної частки бореальних елементів, що живуть у високогірних областях, це роди жовтецевих , полинових, подорожникових, які проникли сюди в плейсотцені, коли гірські масиви Гімалаїв, Індокитаю і Зондських островів мали біьш широкі зв'язки.

В Індійській області ендемізм досягає рівня родини, однак широко проявляється і на родовому та видовому рівні. Найбільшу частку тут складають малайські види, на півночі значно впливає палеарктична флора , а на сході до 36% складають види пустельного походження.


Тигрова орхідея
3. Індо-Малайська фауністична область займає досить розчленовану територію і включає ряд півостровів – Індостан, Індокитай та островів – Шрі-Ланка, Малайський архіпелаг, Філіппінські острови та ряд інших.
Минулі та сучасні територіальні контакти Індо-Малайської, Голарктичної і Австралійської областей зумовлюють їх значний взаємний вплив.
Більша частина території області розміщена в тропіках. Фауна цієї області має риси як материкової, так, і острівної. При всьому багатстві і різноманітності видів та родів в ній відносно невелика кількість ендемічних груп високого рангу.
Із ссавців поширений ендемічний ряд шерстокрили, предстаники якого мають шерстисту перетинку, яка з'єднує шию, кінцівки та хвіст. Ці звірки перелітають з дерева на дерево, живляться рослинною їжею, зустрічаються на півострові Індокитай, островах Ява, Суматра, Калімантан, Філіппінських. Вид шерстокрил занесений в міжнародну Червону Книгу.
Шерстокрил (Cynocephalus volans)

Ряд приматів тут представлений багато і три родини цього ряду обмежені в своєму поширенні межами царства. Це тупайї, лоризиди і гібонові.
Малайське слово «тупайя» означає «тварини, схожі на білку». Дійсно, тупайї — дрібні, тварини, що нагадують білок.


Тупайя карликова


Тупайя звичайна


Лорі тонкий

Місцеві жителі називають цих лорі тевангу. Вдень вони сплять в дуплах чи в густому листі, найчастіше в роздвоєнні гілок. Живляться переважно комхами, дрібноми ящірками і птахами.


Лорі товстий

Ці два види лорі занесені в міжнародну Червону Книгу.

Латинська назва гібонів (Hylobatidae) означає "той, що ходить по деревах", справді, пересуваючись по деревах ці тварини перехоплюють гілки то одною, то другою рукою, а ноги під час цього випростані чи підігнуті під живіт.


Гібон сріблястий (Hylobates moloch)


Гібон білорукий (Hylobates lar)

Ці два види гіббонів занесені в міжнародну Червону Книгу.

На островах Суматра і Калімантан живе орангутан із родини людиноподібних мавп.


Орангутанг (Pongo pygmaeus) (занесений в міжнародну Червону Книгу)

Із хижих звірів ендеміки – червоний вовк (Індія, Індокитай, Великі Зондські острови) і велика кількість віверових.


Червоний вовк (Cuon alpinus)

Червоний вовк занесений в міжнародну Червону Книгу.

Із віверових в лісах Бірми, Індокитаю, Малайського архіпелагу поширений бінтоуронг. Це незграбний кудлатий звір чим дуже відрізняється від решти віверових. Відрізняється також тим, що ге стрибає по деревах, а повільно перебирається з гілки на гілку використовуючи хвіст. Пересувоючись, бінтоуронг час від часу рохкає. Живиться рослинною їжею.


Бінтоуронг (Arctitis binturong)


Мунго індійський сірий (Herpestes edwardsi) (родина віверових)

Мунго індійський сірий (Herpestes edwardsi) один із найенергійніших представників родини, є відомим винищувачем отруйних змій, описаний Р. Кіплінгом в оповіданні про Рікі-тікі-таві

 

Серед котячих (близько 10 видів) типові найбільш великі – тигр, леопард, гепард.


Бенгальський тигр
(занесений в міжнародну Червону Книгу)



Леопард (Panthera pardus)
(занесений в міжнародну Червону Книгу)

Дуже різноманітні гризуни і дикобрази, піщанки, миші, щурі. Комахоїдні представлені різними видами кротів, однією родиною ендемічних їжаків.


Для копитних характерна незначна кількість антилоп, але багато биків, таких як гаур, гайял, бантенг. Спостерігається велика кількість свиней.

Гаур


Бантенг (занесений в міжнародну Червону Книгу)

Представником невеликої, але цікавої групи непарнокопитих є азіатський тапір. Цей вид занесений в міжнародну Червону Книгу.


Азіатський тапір (Tapirus indicus)

Серед непарнокопитних ендемічні три види носорогів – індійський, суматранський і яванський, що мають родичів в Ефіопській області.


Носоріг індійський

Носоріг суматранський

Індійський слон поширений від Індії до Суматри, а раніше жив і на Калімантані. Цікаво, що індійський слон більш споріднений не з африканським слоном, а з вимерлим мамонтом, з яким об'єднаний в один ряд.


Індійський слон

Орнітофауна Індо-Малайської області нараховує 66 родин, з яких лише одна – ендемічна – листовкові. Листовкові заселяють усі області цього царства. Це невеличкі, яскраво забарвлені горобині птахи з пензликом на кінці язика для збирання нектару.

 


Листовка мала зелена (родина листовкові)

Ірена блакитна (родина листовкові)
Зате низка родин птахів має в Індо-Малайському царстві центр різноманітності і, очевидно, виникнення. Такі фазанові, рогодзьобі, піттові, білозіркові. На родовому рівні в цьому царстві багато ендеміків, особливо серед фазанових. Добре представлені в цьому царстві птахи-носороги, нектарниці, ткачикові, хоч центр їх видової різноманітності з знаходиться в Ефіопському царстві.


Фазан золотий (Chrysolophus pictus) (родина фазанові)

 

 

У цій області спостерігається різноманітність серед плазунів, тут наявні ендеміки на рівні родин – безвухі варани, щитохвості змії, променисті змії, гавіалові крокодили. Мають поширення в Індо-Малайській області кобри, товстоголові і валькуваті змії.


Павич (Pavo cristatus) (родина фазанові)

Гавіаловий крокодил
Кобра індійська

Земноводні в цій області представлені рядами безхвостих, хвостатих і безногих. Зустрічається значна кількість веслоногих жаб та вузькоротих.
Древніх риб тут немає, хоч ця область є центром різноманітності таких широко розповсюджених риб, як коропоподібні і сомоподібні. Сама тільки родина коропових представлена в цьому царстві 2 тисячами видів. Різноманітні тут і лабіринтові риби, які можуть дихати атмосферним повітрям.