Характеристика Австралійського біофілотичого царства ( AUSTRALIS )

1. Географічне положення, історія формування
2. Характеристика флори
3. Характеристика фауни

1. До складу царства входить материк Австралія з навколишніми островами (Тасманія, Кенгуру та ін.), о-ви Сулавесі, Нова Гвінея, Соломонові, Нова Каледонія, Нові Гібриди, Фіджі. (див. карту )

Формування біофілоти даного царства почалось з часу розколу Гондвани ще в мезозої. Палеогеографічні та палеонтологічні дані свідчать про давній зв’язок Австралійської платформи з Антарктидою, а через неї – і з Пд. Америкою. Цей зв’язок існував до еоцену, і лише 60-50 млн. р. тому в результаті дрейфу Австралійської платформи на північ відбулося повне відчленування Австралії від Антарктиди, що повністю унеможливило зв’язок неотропічної та австралійської біофілот після міоцену.
Рух Австралійської платформи на північ (бл.15 градусів по широті за 50 млн. р.) забезпечив їй контакт з Південно-Східною Азією. Острівні «містки» забезпечили досить широке взаємопроникнення елементів орієнтальної та австралійської біофілот. Велика кількість островів, які колись були «містками» тепер дають яскраву картину поступового з переривами переходу від Орієнтального царства до Австралійського. Ця острівна перехідна область уже давно є предметом досліджень і суперечок серед біогеографів. Для різних груп організмів співвідношення видів орієнтального та австралійського походження на кожному острові різне. А якщо враховувати глибину ендемізму окремих видів, наявність категорій вищого таксономічного рівня, домінування видів, різний генезис в групах організмів, то проблема проведення кордонів ще більш ускладнюється. А.Уолес проводив межу між Орієнтальним та Австралійським царствами між Калімантаном і Сулавесі, між о-вами Балі і Ломбок (лінія Уоллеса). Інший варіант межі – лінія Вебера, проходить значно східніше – між о-вами Сулавесі та Хальмахера, о-вами Сула та Обі, між о-вами Тімор і Селатан-Тімур. Найраціональніше виділяти широку зону інтерградації між Калімантаном і Новою Гвінеєю, в межах якої в різних групах організмів по-різному змінюються види і групи орієнтального та австралійського генезису. Цю зону називають «зоною Уоллеса».
В межах Австралійського царства виділяють 4 області: Материкова, Новогвінейська, Фіджійська, Новокаледонська. Материкова область – найбільша і найскладніша, її ділять на три підобласті: Північно-Східну, Арамейську і Південно-Західну. Новогвінейська обл. за флористичними компонентами флори тяжіє до Орієнтального царства, але за фауністичними – до Австралійського. Фіджійська та Новокаледонська обл., включаючи океанічні острови, внаслідок значної ізоляції мають порівняно слабо виражені зв’язки з іншими областями.
Повертаючись до історії формування австралійської біофілоти, особливу увагу треба звернути на Материкову обл. Процес внутрішньої диференціації біофілоти цієї області проходив під впливом тривалого роз’єднання західної та східної частин материка. Це сталося в результаті обширної морської трансгресії в крейді. Саме ізоляція пояснює своєрідність біофілоти Південно-Західної підобласті.
В результаті відступання моря, пенепленізації в аридизації території велику частина материка заполонили рівнинні чагарниковими пустелями і напівпустелями. На широких просторах сформувалась своєрідна ксерофільна біофілота. Організми пристосовувались до посушливого клімату за рахунок імміграції ксерофітів з Орієнтального царства, а також внаслідок перетворення місцевого первинного мезофільного комплексу рослин і тварин. Новітні горотворчі процеси у східній частині материка призвели до утворення гірської системи Австралійського вододільного хребта, це створило умови для збереження і розвитку мезофільної фауни з участю орієнтальних компонентів.
Таким чином, на материковій частині Австралійського царства сформувалися три головні центри еволюції біофілот: західний, центральний і східний. Внаслідок тривалої ізоляції материка в структурі австралійської біофілоти важлива роль автохтонних елементів, які несуть відпечаток дуже глибокого ендемізму.

Широко розповсюджені також міграційні елементи орієнтального походження, які мають невеликий історичний вік (і відповідно низький таксономічний рівень). Причиною цього є порівняно недавній і неповний контакт Австралії з Південно-Східною Азією. Міграційні елементи антарктичного походження нечисленні, проте значно древніші та мають вищий таксономічний рівень.

2. Флора Австралійського царства вражає високим ступенем і глибиною ендемізму. Це найбільш характерно для острівних областей царства. Але і для материкової області видовий ендемізм досягає досить високого ступеня – 75% (9000 видів із 12000). В Новогвінейській області видовий ендемізм складає 85% (5800 видів із 6870). Новокаледонська флора має 80% ендеміків на рівні видів (2400 із 3000). Найбідніша і найодноманітніша фіджійська флора – 50% видових ендеміків (550 із 1100). Оцінити глибину ендемізму можна за кількістю ендемічних родин. В Материковій області їх 6 (Akaniaceae (аканієві), Byblidaceae (біблісові), Cephalotaceae (цефалотові), Gyrostemonaceae (гіростермові), Petermanniaceae (петерманієві) и Tremandraceae (тремандрові)), в Новокаледонській – 5 (Amborellaceae (амбореллові), Strasburgeriaceae (страсбургерієві), Oncothecaceae, Paracryphiaceae (паракрихієві) и Phellincaceae), у Фіджійській -1 (Degeneriaceae (дегерієві)).

Цефалотус мішечкоподібний (Cephalotaceae)

Бібліс гігантський ( Byblidaceae )

Бібіліс льоноцвітий
(Byblidaceae )

До родини бібілісових входять невеликі комохоїдні рослини.

Ще один вид комахоїдних рослин - цефалотус мішечкоподібний (родина цефалотових), росте на північному заході Австралії.

Гіростемон - представник родини гіростермових

Амборелла волосоніжкова (родина амборелових) - ендемік о.Нова Каледонія

Дегенерія фіджфійська (родина дегенерієвих).
Свою назву ця родина квіткових рослин отримала через надзвичайно примітивну будову.

Страсбургіерія робуста (родина страсбургерієвих) - ендемік о.Нова Каледонія.

Для Материкової і Новогвінейської областей ендемічними є родини Eupomatiaceae (евпоматієві) и Himantandraceae (гімантандрові); для Материкової і Новокаледонської - Xanthorrhoeaceae (ксантореєві); для Материкової, Новокаледонської і Фіджійської - Balanopsidaceae.

Ксанторея (родина ксантореєвих)

Евпоматія Беннетта(родина евпоматієвих)

Слід мати на увазі, що ряд цих родин мають у своєму складі лише декілька видів або навіть однотипні. Крім того, погляди систематиків на об’єм родин в ряді випадків не співпадають, тому в деяких першоджерелах можна знайти розходження в даних про кількість ендемічних родин. На рівні родів у Материковій області нараховується близько 500 ендеміків, у Новогвінейській – близько 100, у Новокаледонській – більше 100, а у Фіджійській – лише 15.
В Материковій області є дуже різноманітні папоротеподібні – близько 300 видів. Ці мезофільні рослини добре представлені лише в Південно-Східній Австралії і на Тасманії. Тут ростуть деревовидні форми папоротеподібних із родів Dicksonia (діксонія) и Alsophila.

Діксонія антарктична. Росте на південному заході Австралії та Тасманії

Хвойних у Материковій області 36 видів, з них найпоширеніші 2 види араукарій (Araucaria), 16 видів роду Callitris (калітріс), 5 видів – рід подокарпус (Podocarpus).

Араукарія

Калітріс

Із подокарпових на Новій Каледонії росте єдиний справжній паразит із хвойних - паразитаксус обпалений.

Ендеміком Нової Зеландії є подокарп сніжний


Особливо красиві хвойні в Тасманії, де їх ендемізм досягає родового рівня (роди Microcachrys (мікрокахріс), Phyllocladus (філокладус), Arthrotaxis (артротаксіс)). Тасманійський рід Diselma (дісельма) близький до південноамериканського (чілійсько-аргентинського) Fitzroya (фіцроя).

Мікрокахріс чотиригранний

Філокладус альпійський


Серед квіткових рослин Материкової області найпоширеніші родини бобових і міртових, в кожному з яких налічується більше 1000 видів. Більше 500 видів мають у своєму складі родини протейних і складноцвітих. Взагалі більшість видів родини протейних зосереджені саме тут. Найбагатшими на види є роди гревіллея, банксія, хакея.

Представники роду банксія (родина протейних)

Талопея прекрасна (родина протейних) - національна квітка Австралії

Талопея трунката (родина протейних)

Петрофіле дволопатеве (родина протейних)
Одна з найпривабливіших рослин південно-західної частини Австралії

Вертикордія велика (родина миротових). Потребує охорони, оскільки чисельність виду постійно зменшується

Широко розповсюджена і дуже різноманітна в Материковій області родина орхідейних, яка представлена майже 400 видами. Окрім епіфітних орхідей тут росте багато наземних форм, серед яких є ряд ендемічних родів (Caladenia, Diuris, Thelymitra, Pterostylis). Тут є навіть однорічні орхідеї – ефемери, які пристосувалися до життя в пустелях.

Різантелла Гарднера - це рідкісна сапрофітна орхідея, яка веде підземне існування. Відомо лише декілька місцезнаходюжень цієї ролини у південно-західній частині Австралії. Різантелла - сукулентна рослина з коротким, потовщеним, горизонтальним кореневищем, при пошкодженні якого відчувається запах формаліну. Цвіте у травені-червні, в цей час на поверхні землі з'являються головоподібні суцвіття діаметром до 70 см.

 

 

Болотна лілія (орхідні)

Із родини міртових особливої уваги заслуговує рід Eucalyptus (евкаліпт), що налічує лише в Материковій області більше 400 видів. Представники даного роду ростуть як в прохолодних високогірних областях, так і в жарких пониженнях пустель, набуваючи вигляду то гігантських дерев, то низькорослих чагарників.
Серед бобових виділяється рід Acacia (акація), який налічує майже 500 видів, що становить більше половини всіх представників цієї родини. Більшість австралійських акацій, на відміну від африканських, немає колючок, а у багатьох із них листки видозмінені на розширені верхівкові гітлочки – філлодії.

Лівістона (Livistona mariae)

Тут наявні деякі родини і роди, що свідчать про древні зв’язки австралійської біофілоти з віддаленими частинами суші. Родина Restionaceae широко представлена поруч з Австралійським, і в Капському царстві, а по 1 виду є і в Неотропічному, Мадагаскарському та Орієнтальному царствах. В родині Cycadaceae австралійський рід Macrozamia дуже близький до капського Encephalartos. Родина Proteaceae (протейні) теж поєднує австралійську, капську та неотропічну флору. Але в ряді випадків схожість рослин в дуже віддалених регіонах може полягати не у спільності походження, а в конвергентній адаптації різних систематичних категорій до аналогічних середовищ існування.

Різноманітність росянок – видів роду Drosera (36 видів), представлена як маленькими, так і великими рослинами, що стеляться довжиною 1,5 м. Діапазон місця зростання австралійських росянок – від боліт до пустель. Головний центр різноманітності – в Неотропіках, інший центр – в Австралії, а третій – в Капському царстві. В Палеарктику проникає лише 3 види своєрідного роду.

Із 26 видів пальм майже всі розповсюджені на східному і північному узбережжях материка, вони належать до родів орієнтального генезису. Особливої уваги заслуговує пальма лівістона (Livistona mariae) – ендемік Центральної Австралії. Її ареал обмежений невеликим відрізком ріки Фінке в межах хребта Макдоннелл.

Досить характерні спільні риси з Антарктичним царством особливо помітні у південних районах материкової області, але зустрічаються і в Новогвінейській та Новокаледонській областях. Голантарктичні зв’язки проявляються в родинах Araucariaceae, Podocarpaceae, Winteraceae. Із 20 видів роду Araucaria 2 види поширені на півдні Південної Америки., 3 – в Австралії, 4 – в Новій Гвінеї, 8 – на Новій Каледонії, а решту – на субантарктичних островах. Другий рід тієї ж родини Agathis росте від Філіпін, Нової Каледонії, Фіджі до Австралії і Нової Зеландії. Особливо яскраво демонструє голантарктичні зв’язки ареал роду Nothofagus (південний бук). В Австралійському царстві південний бук поширений від Тасманії через східну окраїну материка до Нової Гвінеї. В межах царства цей рід добре представлений в Магеллановій та Новозеладській областях.
Новогвінейська область за характером флори виявляє зв’язки з Орієнтальним царством. За числом видів на першому місці – орхідні (2550), до того ж, майже всі вони ендемічні. Приблизно із 1000 видів папоротей близко 600 – ендеміки. За генезисом на першому місці –орієнтальні, на другому - антарктичні (переважно високогірні), на третьому – власне австралійські.
Виключно багата флора Новокаледонської області за генезисом тяжіє до австралійської материкової флори. Орієнтальний вплив помітний менше, а на третьому місці – види антарктичного походження. Висока ступінь ендемізму на родовому рівні говорить про довгу ізоляцію цих островів. В ряді випадків виявляються заміщуючі роди: новокаледонські пальми роду Microkentia і новогвінейські Kentia, пальми роду Pritchardiopsis і фіджійські Prithchardia. Наприкладом орієнтального впливу може бути ендемічний вид рослин-глечиків непентенс новокаледонський (Nepenthes neocaledonica). Різноманітність хвойних (23 види) і наявність ендемічних і голарктичних родів підкреслює древність ізоляції і в той же час вплив антарктичної флори (Araucaria, Agathis). Особливо треба відзначити наявність 3 ендемічних видів роду Libocedrus (лібоцедрус). Ростуть в Новій Каледонії ендемічні види роду Callitris (ареал роду включає також Австралію і Тасманію).
В порівняно бідній флорі Фіджійської області відчувається орієнтальний вплив, але помітні лише зв’язки з материковою австралійською, новокаледонською та антарктичною флорою. Тут є види родів Podocarpus, Agathis, Araucaria, причому Araucaria columnaris росте також в Новій Каледонії. Наявність родів Acacia, Casuarina, Pittosporum, Metrosiderоs підтверджує зв’язки з флорою Материкової області.
Отже, в деяких областях Австралійського біофілотичного царства вплив орієнтального компоненту флори є пануючим, якщо брати процентне співвідношення компонентів різного генезису, особливо на рівні виду. Тому більшість ботаніків-географів відносять, наприклад, Нову Гвінею до Палеотрпічного царства (Індо-Малайського підцарства), що відповідає Орієнтальному царству за прийнятою нами системою.
Однак складається так, що процентне відношення генетичних компонентів не завжди може служити основним критерієм для проведення границь і віднесення регіонів до того чи іншого царства. Так, у Новій Гвінеї переважання орієнтального компоненту флори – явище порівняно нове. Воно виникло тоді, коли Нова Гвінея разом з Австралією в неогені в процесі дрейфу «увійшла» в тропічні широти і торкнулася південної перефирії Орієнтального царства. Древні Австрало-антарктичні елементи флори під впливом тропічного клімату опинилися в несприятливих умовах, зате орієнтальна флора буквально «поглинула» цю нову доступну територію.
Тому для вирішення питання про приналежність Новогвінейської області до орієнтального чи австралійського царства основним аргументом повинно бути не кількісне переважання найновішого нашарування орієнтального компоненту, а наявність більш древнього австрало-антарктичного компонента, який відкриває вихідні корені формування біофілоти. Ці корені виявляються в наявності двох родин, ендемічних для Австралійської та Новогвінейської областей - Eupomatiaceae и Himantandraceae. В першій родині – 1 рід Eupomatia з двома видами, а у другій – теж 1 рід Galbulimima з декількома видами. Це все дерева і кущі, що відносяться до одного із найпримітивніших і древніх порядків покритонасінних. – до порядку магнолієвих (Magnoliales). Це підкреслює древність австрало-новогвінейського контакту. Другий приклад таких історично глибоких зв’язків – наявність на Новій Гвінеї південного бука ( рід Nothofagus). Види цього роду поширені, крім Нової Гвінеї, також у Східній Австралії, на Тасманії, в Новій Зеландії, в горах Патагонії. Таким чином, південний бук – типовий голарктичний елемент флори Нової Гвінеї. Тут розповсюджені також види австралійських родів Banksia (банксія) і Grevillea (гревілея) із поширеної древньої родини Proteaceae (портейних), яка зараз характерна для південної півкулі. На Нову Гвінеї із Австралійської області проникають види Casuarina (казуарина) (родина Casuarinaceae), види Eucalyptus (евкаліпт) (родина Myrtaceae (миртові)) і ряд інших представників австралійської флори, як із древніх (протейні), та і з молодших (миртові) родин. Все це, а особливо наявність в новогвінейській флорі древнього австрало-антарктичного пласту переконує в тому, що ця область належить до австралійського біофілотичного царства. Подальший розгляд фауністичного компоненту біофілоти підтвердить обґрунтованість цього твердження.

3. Фауна Австралійського біофілотичного царства характеризується виключно глибоким ендемізмом. Це єдине царство, де ендемізм досягає рівня підкласу (Monotremata (однопрохідні)). Дуже різноманітна тут і друга древня група ссавців – сумчасті (Магsupialia). Ендемізм і субендемізм на рівні родин дуже широко розвинений і дозволяє виявити як давні так і нові зв’язки і впливи.
Родина дощових черв’яків Megascolecidae, широко розповсюджена в тропіках Старого Світу, має в даному царстві найкрупніші види (мегасколітес австралійський (Megascolides australis) довжиною до 2,5 м).
Деякі молюски Австралійського царства мають древні гондванські зв’язки, хижі наземні слимаки роду рітіда (Rhitida) зустрічаються також в Південній Америці і Новій Зеландії.


Прісноводні ракоподібні надряду Anaspidacea є ендемічними для Південно-Східної Австралії і Тасманії. Рівноногі раки підряду Phreatoicidea дуже яскраво демонструють зв’язок Австралійського царства з древніми біофілотами. Близько 50 видів цих мешканців боліт заселяють Австралію, Тасманію, Нову Зеландію, Індію та Південну Африку. Ендемічною для Материкової області є родина Austrastacidae, ці десятиногі річкові раки живуть в річках Південної Австралії.
Серед скорпіонів привертає увагу родина Bothriuridae, види якої поширені в Австралії і дальше на північ до Суматри, а також (причому в більшій кількості) в Неотропіках. В надряді павуків є багато ендеміків на рівні родів. Тут представлена родина Dipluridae з пантропічних мігаломорфних павуків-птахоїдів. До неї відносять великий атракс робустус (Atrax robustus), укус котрого може бути смертельним.

Атракс робустус (Atrax robustus)

У Новогвінейській і Материковій областях живуть павуки-нефіли. (рід Nephila), також пантропічного походження. Широко представлені види родів Gasteracantha, Missulena, Storena, Miturga, Saitis, Myrmarachne. Поряд з ендемічними або субендемічними родами в Австралійському царстві є і космополіти - Dolomedes, Lycosa, Latrodectus. Останній рід представлений лише одним видом – червоноспинний каракурт, його укус може бути смертельним. Недавно встановили, що цей вид проживає і в Новій Зеландії, де відомий під назвою «катіпо». Субендемічними для даного царства є отруйні кліщі – голотіри ( рід Holothyrus). Вони поширені в Австралії, Новій Гвінеї, а також на островах Пацифіки і Шрі Ланка.
В ентомофауні Австралійського царства є немало древніх груп. Наприклад, родина Eustemiidae із надряду веснянок проживає в Східній Австралії і Тасманії, а також в Новій Зеландії та на південному заході Південної Америки. Безсумнівно це релікт мезозою, який колись заселяв єдину Гондвану. Ендемічною в австралійському царстві є родина Myiodactylidae із надряду сітчастокрилих. Личинки цих комах живуть на листках евкаліпту.
На рівні родів дуже мало ендеміків – пенніци (Macherotes), австралійські медові мурахи (Melophorus), блохи (Echidnophaga) – ектопаразити сумчастих і однопрохідних. Дуже великий орієнтальний вплив, особливо в Новогвінейській і на півночі Материкової області. Метелики родів Papilio и Ornithoptera, зелені мурахи-кравці роду Oecophylla, богомоли, палочники і багато інших походять , безсумнівно, із Орієнтального царства або більш широко – із палеотропіків.
Особливо варто сказати про характер поширення термітів в Материковій області. Із загальної кількості близько 170 видів термітів більша частина живе у північних і центральних районах. на південь різновидність їх фауни зменшується. До Тасманії доходить лише чотири види. Цікаво, що на північ від тропіка Козерога переважають види молодої і прогресивної родини Termitidae, а на південь від тропіка – види більш примітивних і древніх родин Hodotermitidae и Rhmotermitidae. Цікаво також, що переважна більшість видів австралійських термітів живе в арідних ландшафтах, і лише 4 види населяють вологі тропічні ліси. Таке співвідношення екологічних груп погано погоджується з поширеною думкою, що арідизація материка – новітнє явище в його історії. До типових родів австралійської фауни відносяться роди Nasutitermes, Тmulitermes, Amitermes. Чудове поширення родини Peripatopsidae з класу первинно трахейних типу оніхофор, вже згаданого при описанні Капського царства. Перш за все, перепатопсиди живуть також в Південній Америці, Південній Африці і Новій Зеландії, що вказує на австрало-антарктичні і навіть австрало-капські зв’язки. Але не менш важливо відзначити, що в межах Австралійського царства ця древня родина поширена і на Тасманії, в Південній Австралії і дальше на Новій Гвінеї, Соломонових островах, Нових Гібридах і на Новій Каледонії. Цим самим ще раз підтверджується древня єдність областей царства, що описується, не дивлячись на пізніші орієнтальні впливи (згадайте подібне поширення південного бука (Nothofagus).

В іхтіофауні Австралійського царства виявляються досить древні компоненти. Неоцератод, або рогозуб (Neoceratodus forsteri), із дводишних риб живе в річках Східної Австралії.

Рогозуб

Найближчий родич рогозуба – цератод (Ceratodus) – відомий із триасових відкладень, а сучасні родинні види поширені в Південній Америці (Lepidosiren) і в Африці (Protopte-IJUS). Чудова родина галаксид (Galaxiidae), представлене також в Південній Америці в границях Антарктичного царства і в Капському царстві. В Австралійському царстві ареал галаксид також виключно своєрідний: південь Австралії, Тасманія і Нова Каледонія! Це ще одне свідоцтво древніх зв'язків між областями Австралійського царства. Із кістковоязикових риб (Osteoglossidae) в річках Австралії водиться звичайна крупна баррамунда (Osteoglossum leichhardii).

Загальну бідність прісноводної іхтіофауни можна розглядати як наслідок довгої ізоляції материка. В Австралії відсутні і карпові (Cyprinidae), і зубаті карпи (Cyprinobdontidae), які дуже широко розповсюджені в Орієнтальнім царстві. Важливо відмітити, що іхтіофауна Нової Гвінеї має дуже велику подібність з материковою австралійською і не несе помітного орієнтального впливу. Це ще раз говорить про те, що між Австралією і Новою Гвінеєю існував сухопутний зв’язок, в той час як на північ від Нової Гвінеї в минулому завжди зберігався морський пролив – надійний бар’єр для прісноводних риб.

Земноводні Австралійського царства представлені головним чином родинами квакш (Hylidae) і свистунів (Leptodactylidae). Центри різновидності квакш лежать в Неотропічному і Австралійському царствах, але крім того, вони живуть і в Північній Америці, і в Європі, і в Південно-Східній Азії. Зате свистуни мають більш обмежений і досить характерний ареал: Неотропіки Південна Африка і Австралія. В північних районах материка і в Новогвінейській області широко представлена пан тропічна родина вузькоротих (Microhylidae). Справжні жаби (Ranidae) проникають лише в північних регіонах царства і на острови Фіджі. Ендемізм на рівні родів у австралійських земноводних досить високий.
Плазуни демонструють ендемізм уже на рівні родин – двокігтеві черепахи (Carettochelidae), лусконогі (Руgopodidae) (Материкова і Новогвінейська області), а на рівні родів ендемізм досягає 80-85%. Це свідкує про значні терміни локального процесу видоутворення.
Особливо багато ендемічних родів в родинах сцинкових (Gtenotus – Материкова і Новогвінейська області, Diplodactylus – Материкова область), агамових (Amphibolurus, Moloch і ін.), аспідових (Acanthophis, Notechis, Oxyuranus, Pseudechis і ін.). в Австралію не проникли справжні ящірки (Lacertidae), ігуани (Iguanidae), гадюкоподібні змії Viperidae), що дало можливість бурхливого видо- і рядоутворення із освоєнням широкого спектру екологічних ніш у відповідних до них Заміняючи родинах - сцінкових, агамових і аспідових. Необхідно лише уточнити, що на островах Паціфіки ігуанові доходять на захід до Фіджійської області Австралійського царства. Що стосується аспідових, то вони заміняють в першу чергу вужевих Colubridae), які в числі декількох видів проникають лише в Нову Гвінею і на крайню північ материка. Більшість аспідових чітко виявляють конвергентну подібність з вужевими, але деякі дивно конвергують з гадюковими ( рід Acanthophis). Хоч на рівні родів процент ендемізму дуже високий, більша частина родин рептилій палеотропічні (агамові, варанові) або пантропічні ( геконові, сцінкові, сліпо змійки, удави, аспідові).
В цій групі чітко виражений період ізолювання розвитку ( до рівня роду), але «вихідний матеріал» поступив у значній мірі північним шляхом, після виникнення переривистого контакту з Орієнтальним царством. Південні (і, відповідно, більш древні) шляхи проникнення можна передбачити, ймовірно, для геконових і лусконогих.

В Австралійській і Новогвінейській областях представлена палеотропічна підродина Pythoninae із родини несправжньоногих, але з сходу в межі царства заходить неотропічна підродина Boinae (рід Candoia – тихоокеанський удав), досягаючи Фіджі, Нової Гвінеї і навіть Сулавесі.

Особливої згадки заслуговує монотипна родина двокігтевих черепах (Garettochelydae). Єдиний вид - Carettochelys insculpta – живе у річках Нової Гвінеї і Північної Австралії.


Двокігтева черепаха

Родина змієшиїх черепах (Chelidae) широко представлена рядом ендемічних родів (Chelodina, Elseya, Emyduга) у Материковій і Новогвінейській областях. Інші роди цієї родини живуть в Неотропіках, де досягають ще більше різновидностей. В Новогвінейську область проникають з півночі пантропічні трьохкігтеві черепахи (Tryonichidae).

У фауні птахів Австралійського царства ендемізм на рівні родин розвинутий значно ширше, ніж у плазунів. Можна згадати ендемічні родини казуарів (Casuariidae) і Ему (Dromaiidae), смітникових курей (Megapodidae, виходять за межі царства на деякі острови), кагу (Rhynochetidae, Новокаледонська область – 1 вид), совиних жаборотів (козодоїв) (Aegothelidae, Материкова і Новокаледонська області), птах лір (Menuridae), райських птахів (Paradisaeidae, виходить за межі царства на деякі острови). Дуже різноманітні і включають багато ендеміків на рівні родів родина медоносів (Meliphagidae) і попугаїв (Psittacidae).

Казуар

Страус ему

Совиний жаборот

Кагу
Австралійська окаста курка (родина смітникових курей) та її гніздо

Лірохвіст північний (родина Menuridae). Занесений до міжнародної Червоної книги

Представники родини медоносів

Ссавці Австралійського царства настільки унікальні, що вже давно стали хрестоматійним прикладом у всіх підручниках. В Материковій і Новогвінейській областях поширений особливий підклас яйцекладних (Prototheria), причому родина качконосів (Ornithorhynchidae — 1 вид) характерна тільки для Материкової області, а єхидни (Tachyglossidae — 5 видів) також і для Новогвінейської.

Качконіс

Єхидна австралійська

Єхидна тасманійська

 

Протоєхидна

Ряд сумчастих, спільний з Неотропічним і Неарктичним царствами, представлений в Австралійському царстві 7 ендемічними родинами: хижих сумчастих (Dasyuridae), сумчастих мурахоїдів (намбатів) (Myrmecobiidae), сумчастих кротів (Notoryctidae), бандикутів (Peramelidae), кускусів (Phalangeridae), вомбатів (Phascolomyidae), кенгуру (Macropodidae).

Родина хижі сумчасті

Сумчастий диявол

Кволл

Сумчаста куниця

Сумчаста миша

Сумчаста миша гребенехвоста або мульгара

Родина бандикутів

Бандикут довгоносий

Бандикут коротконосий

Білбі
Родина вомбатів

Вомбат тасманійський

Вомбат великий


Вомбат широколобий

Родина кенгуру

Валлабі кам'яний

Валлару (гірський кенгуру)


Кенгуру сірий

Кенгуру рудий


Коала (родина сумчастих ведмедів)

Кускус пухнастий (родина кускусів)

Намбат (родина сумчастих мурахоїдів)

Поссум (родина поссумів)


Прутогніздовий щур (родина Leporillus )


Собака дінго

Із плацентарних ссавців Австралійське царство широко заселили тільки гризуни родини мишачих (Muridae) і рукокрилі.
У гризунів ендемізм досягає рангу родів (Leporillus, Ascopharynx, Pseudomys, Leggaddina, Gyomys, Laomys, Zyzomys, Notomys і ін.).
Із хижаків уже в історичний час разом з первісною людиною в Австралійське царство проникли собачі (материковий і новогвінейський дінго).