|
Як виглядає вічнозелений екваторіальний ліс з точки зору спостерігача, що сприймає в першу чергу його вигляд?
Часто вічнозелені ліси описуються очевидцями як непролазні “джунглі”, в яких не можливо кроку ступити через ліани та гілки. Однак цей екзотичний пейзаж – лише вторинна рослинність, що бурхливо розвивається після зведення первинних лісів. Сам же первинний ліс виглядає так. Напівморок, повітря майже нерухоме, жарке та вологе, з усіх сторін - колонада високих, струнких стовбурів дерев, оповитих ліанами. Крони змикаються високо над головою, поверхня ґрунту місцями оголена і може бути глинистою та слизькою.
Привертають увагу коріння, що простяглись на поверхні, деякі з них дошкоподібні, зжаті із боків. Корені-підпірки та ходульні корені – характерні риса дерев дощового лісу, вони служать додатковою опорою для лісових велетнів, адже коріння занурюється у зволожену землю лише до 1 м, щоб була можливість поглинати воду та поживні речовини, які зосереджені у верхніх горизонтах.
Не зважаючи на багатство видів, зовнішній вигляд лісу може справити враження одноманітності, адже тут панують дуже схожі одне на одного дерева із темно-зеленими листками. Важливо те, що листя одного і того ж ярусу однакове, тому в одного і того ж дерева листя з верхніх та нижніх гілок можуть відрізняться, а листки одного ярусу навіть різних дерев будуть однаковими. За формою та твердістю більшість листків нагадують листя фікуса (поширеної кімнатної рослини), для них характерна крапельниця (витягнутий носик на кінчику листка), воскова поверхня (перешкоджає поселенню грибів, мохів та водоростей, які б заважали листку дихати та поглинати світло).
У верхніх ярусах розмір листків менший, приблизно такий, як в лимона, крапельниці зустрічаються рідше.
Листики дерев- гігантів вузькі, мають товсту кутикулу, яка перешкоджає висиханню листка через надмірне випаровування (цьому сприяють висока температура та вітер). |

Дерево із дошкоподібними коренями
|

Лісовий велетень |
Для дощових лісів характерна ярусність. Найвищі дерева досягають 60 м, зазвичай їх небагато, лише декілька на сотні гектарів, вони височать над щільно переплетеними кронами різноманітних за висотою дерев. Якщо над ними сонячно та свіжо, то в середині нього навпаки – жарко та волого. Тут кожен листок повернути під тим кутом, який забезпечує йому максимальну кількість світла.
У дощових лісах нема чіткої зміни пір року, тому у кожного виду дерев є свій власний графік скидання листя. Одні скидають листя кожні пів року, другі – ніби після довільного періоду, наприклад ,через рік і три тижні, треті – впродовж всього року через певні проміжки по гілці на один раз. Періоди цвітіння також варіюють ще більш хаотичним та загадковим чином. Найчастіші цикли по десять та чотирнадцять місяців.
|
Квіти дерев гігантів – дрібні з великою кількістю пилку, запилюються вітром, який згодом розносить і насіння (воно має крильця, парашутики та ін.).
Квіти дерев, крони яких переплетені, не можуть покладатися на запилення вітром, адже повітря тут практично нерухоме, тому змушені приваблювати живих переносників нектаром, про який сповіщають яскравими пелюстками. Багато з них запилюються комахами, птахами (колібрі в Пд. Америці та нектарницями в Азії та Африці) чи кажанами.
|

Колібрі (Пд. Америка) |
Для перенесення насіння потрібні більші переносники, тому багато рослин ховають насіння у смачні м'якоті, що приваблює мавп, птахів – носорогів, туканів. Дрібніші плоди (інжир) поїдаються прямо на дереві, а більші (авокадо, дуріан, плоди хлібного дерева ) – падають на землю, де їх підбирають тамтешні мешканці. Насіння покрите жорсткою, щільною оболонкою, тому непошкодженим проходить через шлунково-кишковий тракт тварин.
Для дощових лісів характерне явище кауліфлорії – утворення квіток та плодів на стовбурах чи грубих гілка. Це пов'язане з тим, що ґрунти дуже бідні на поживні речовини, а значить насінині для проростання потрібний значний запас поживних речовин, тому розміри плоду - великі, що він дозрів потрібні міцні грубі гілки чи стовбури, які б змогли його витримати.

Плоди какао
|
Павукоподібна мавпа, що п'є нектар (Пд.Америка) |
Дощові ліси важко уявити без рослини-епіфітів, які ростуть на стовбурах та гілках інших рослин, використовуючи господаря тільки як субстрат для опори. Оселяючись на деревах, епіфіти виграють в освітленні та уникають кореневої конкуренції, проте змушені пристосовуватись до більш жорсткого режиму зволоження та недостачі мінеральних солей. Серед пристосувань слід назвати мірмекофільність (симбіоз із мурахами), утворення "висячих акваріумів" із щільних розеток бромелій, спеціальні утворення для утримування на корі господаря (листя-скобки), клітини та лусочки для поглинання води та ін. |
|
 |
Рослини-епіфіти з родини бромелієвих |
У лісах Калімантану росте рослина з найбільшою в світі квіткою - рафлезія Арнольді (гігантська).
Сама рослина все життя живе під землею у вигляді тонких ниток, сітка яких розростається в середині кореня ліани. В певний момент на підземному корені з'являється здуття, яке згодом піднімається з грунту, подібно до качана капусти. Потім з'являється квітка, яка стирчить прямо із землі без жодного листка, її діаметер близько 1 метра. Її коричнево-оранжеві пелюстки, товсті, шкірясті, всі в бородавках, оточують велику чашу, дно якої їжачиться колючками. Від неї поширюється огидний запах гниючої плоті, який приваблює мух, що запилюють рафлезію. Згодом достигає насіння, яке переноситься на іншу ліану, заражаючи її.
В зеленому світі переплетених крон живуть різноманітні та багаточисельні мешканці. Вони живляться листям і полюють, крадуть та збирають мертв'ячину, розмножуються та вмирають високо над землею, ніколи не спускаючись на неї.
Мавпи скачуть з дерева на дерево, використовуючи міцні хвости та п'ятипалі лапи, і живляться всім, що потряпить у лапи: комахи, ящірки, плоди , квіти, листя дерев.
|

Раффлезія Арнольді (Калімантан) |

Золотиста ігрункова мавпа (Пд. Америка) |

Китецевухі мартишки (Пд. Америка) |

Карликова мартишка (Пд. Америка) |
|

Мавпи уакарі (Пд. Америка) |

Чорно-білий саккі (Пд. Америка) |
Чорно-білий колобус (Африка) |
Золотистий колобус ( Африка) |
Шимпанзе (Африка) |
В Австралії цю екологічну нішу займають деревні кенгуру.
Кенгуру Бенета |

Кенгуру Лонхольда |
До переважно листоїдних тварин дощових лісів відносяться лінивці.
Целюлоза, що міститься в листках важко засвоюється організмом, тому лінивці мають місткий шлунок, де відбуваються складні процеси розщеплення, які вимагають великої кількості енергії. Ось чому лінивці зводять енергетичні витрати до мінімуму.
Вони живуть повиснувши під гілками і повільно та величаво пересуваються по них, переносячи вперед по-черзі кожну ногу.Кігті перетворились в своєрідні гаки, а кінцівки втратили гнучкість, все це - пристосування для висіння.
Ворс їх шерсті росте в протилежному напрямку, ніж звичайно- від зап'ястка до плеча і від живота до спини, що дозволяє дощовим краплям легко скочуватись вниз.
Серед інших мешканців дощових лісів, що живляться рослинною їжею - птахи.Для поїдання плодів із твердою шкаралупою птахи мають масивні та міцні дзьоби.
|

Двопалий лінивець (Пд.Америка)
|

Тукан (Пд.Америка) |

Папуги ара (Пд. Америка) |
|
Крім і деревних фітофагів, є і рослиноїдні тварини, що мешкають на землі. Це горили, дрібні антилопи дукери, тапіри, окапі.
|