В межах навіть однакових умов зволоження і температур грунтово-геохімічні умови можуть суттєво змінюватись, що пов'язано з приуроченістю до тих чи інших елементів рельєфу та материнських порід. Тим не менше більшість ґрунтів вічнозелених лісів має ряд специфічних властивостей. Переважають ґрунти глинистого чи суглинистого складу, із малим вмістом основ та елементів мінерального живлення. Реакція ґрунтових розчинів завжди кисла, колір ґрунтів часто яскраво червоний чи жовтуватий, що пов'язано з надлишком оксидів заліза. Не зважаючи на потужну кору вивітрювання (20 – 30 м), власне ґрунти мають потужність лише до 2 м. У більшості випадків коріння рослин не проникають лише 1 м (це пов'язано із поганою аерацією). Через велику інтенсивність процесів гниття нагромадження гумусу у верхніх ґрунтових горизонтах не відбувається. Органічна речовина часто знаходиться у ґрунті в розчиненому вигляді, її кількість становить 2 – 5%. Значення рН коливаються в межах 4,5 – 5,5%, у верхніх горизонтах і підстилці – до 3,5%. Карбонати кальцію та магнію практично відсутні, в чисельних струмках та ріках води м'яка з жовтуватим відтінком через розчини дубильних та гумінових речовин.
Надзвичайна бідність ґрунтів у поєднанні з інтенсивним промивним режимом здаються несумісними з багатством та пишністю органічного світу вологих лісів. Цей парадокс пояснюється просто, якщо звернути увагу на особливості кругообігу речовин в екосистемі. Річ в тім, що більша частина біогенних речовин (перш за все елементів мінерального живлення фотоавтотрофів) зосереджена в самих живих організмах. Після відмирання організму відбувається дуже швидке його гниття і елементи мінерального живлення буквально моментально засвоюються рослинами і таким чином знову включаються в живу біомасу. Як же утворилися запаси поживних речовин із самого початку? Можливо, (за Г. Вальтером) первинний запас поживних речовин сформувався в той час, коли потужність кори вивітрювання ще не була такою великою і коріння рослин безпосередньо контактували з корінною породою.
