«Дуже хочеться жити…» –
колишній військовослужбовець
Михайло Вітрікус
дав інтерв'ю студентці-журналістці ТНПУ
Михайлу 23 роки. Народився та виріс в місті Заставна Чернівецької області. Пройшов строкову службу в Повітряних силах Збройних сил України у Василькові. У грудні 2021 року був демобілізований, після чого мав плани на майбутнє. Повномасштабне вторгнення росії на територію України 24 лютого 2022 року внесло свої корективи. Хлопець пройшов службу в складі 57 стрілецького батальйону на Київському та Донецькому напрямках. Пізніше, після поранення, був переведений в зенітно-кулеметний батальйон в Чернівецькій області. З 1 квітня 2024 року Михайло звільнений від військової служби у зв’язку із сімейними обставинами.
Яким було твоє життя до 24 лютого 2022 року?
– Я вчився, потім пішов служити на строкову службу, щоб мене не чіпали в майбутньому з мобілізацією, бо хотів відкрити свій бізнес. Відслужив і в грудні 2021 року був демобілізований, але буквально через декілька місяців почалася повномасштабна війна. Встиг зовсім трішки відпочити.
Якими були твої перші дні повномасштабної війни?
– Я відпочивав і водночас готувався, тому що чекав повістку, адже я тільки демобілізувався та думав, що мене призвуть в ту частину, де служив. Так не сталось, тому що вся база у військкоматі злетіла, мені залишалося бути готовим і займатись своїми справами, поки був час.
В яких військах ти служив?
- Строкову службу я проходив в Повітряних силах Збройних сил України у Василькові. Це був цікавий період, який дав мені багато чого, ну і часу забрав теж вдосталь. Потім я служив в 57 піхотному батальйоні, який формувався в Чернівецькій області. Ми перебували в Києві, згодом поїхали на Донецький напрямок, де були прикомандировані до 5 окремої штурмової бригади. Пізніше нас прикомандирували до 65 бригади, яка на Запорізькому напрямку. Після того мене, як обмежено придатного через поранення, перевели до зенітно-кулеметного батальйону в Чернівецькій області.
Михайло Вітрікус під час служби у ЗСУ У тебе був день або момент на передовій, який виявився найскладнішим?
- Всі виходи на нуль були дуже складними, але найважще – втрачати побратимів. Втрачати побратимів і розуміти, що ось-ось може бути той момент, коли і мене може не стати.
Ти завжди старався тримати бойовий дух і не втрачати позитив. Що тобі допомагало в цьому і що мотивувало?
- Завжди стараюсь бути на позитиві, я сам по собі спокійний і холодно думаю стосовно всього, оскільки флегматик. Найбільше мене мотивувала боротьба за життя. Дуже хочеться жити…
У твого підрозділу були проблеми із забезпеченням амуніції та їжі? Вам допомагали волонтери чи самотужки на все збирали?
- В Донецькій області, де я найбільше прослужив, проблем з їжею не було, за це респект, тому що їжі було вдосталь. Стосовно амуніції та всього іншого, то купували самі та просили у волонтерів. Старалися завжди брати найнеобхідніше.
Як досвід військового змінив твої погляди на життя?
- Мені здається, що перебуваючи в компанії дорослих чоловіків, я теж подорослішав. Вже немає тієї дурості в голові і хочеться більше спокою, класного відпочинку та кращого життя.
Чи були відпустки? Ти мав час, щоб відпочивати?
- У мене були відпустки. У 2022 році, як тільки мене призвали, то було 5 днів за сімейними обставинами. У 2023 році я встиг використати тільки 10 днів відпустки і плюс в мене було 30 днів реабілітації після поранення. Зараз завдяки змінам в законодавстві є більше можливостей побути вдома з сім’єю, зробити свої справи та відпочити. Але завжди хочеться більше.
Ти повернувся додому. Як почуваєшся? Вже адаптувався?
- Я звільнився не так давно, 1 квітня 2024 року. Встиг вже адаптуватися, не давав собі можливості думати, що буду місяцями відпочивати, нічого не робити. Це погане рішення, тому що можна дуже швидко звикнути і в майбутньому це буде великою помилкою. Тому я намагаюсь давати собі час, щоб відпочити, але все ж займатись собою, лікуватись і вирішувати свої справи. В принципі, так, адаптувався.
На твою думку, як цивільні можуть зараз допомагати військовим, звісно, окрім донатів?
- Будь-яка допомога дуже важлива, головне не бути байдужими до війни. Я не люблю людей, яким все одно на війну, на військових. Кожному своє і змусити когось дуже важко. Люди вчиняють так, як вважають за потрібне, але час покаже і покарає тих, хто нічого не робив.
Чим плануєш займатись вдома? Які в тебе зараз цілі на майбутнє?
- Планую не дуже довго засиджуватись вдома, вирішувати всі справи зі здоров’ям та привести себе у форму. Ціль в мене – чогось навчитись, бо я не встиг. Не встиг, тому що 3 роки і 2 місяці свого життя я віддав нашій державі. Коли всі вчились і процвітали, в мене не було такої можливості. Тому буду це все наздоганяти іншими методами і старатись бути кращим в якійсь сфері, щоб заробляти гроші та класно жити.
Студентка спеціальності Журналістика
Анастасія Гуцол
